ЗАХИСТ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ В СИСТЕМІ
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

У зв’язку з процесом захисту робіт МАН варто згадати:

1.      Організацію всього процесу.

2.      Перевірку робіт.

3.      Контрольну роботу олімпіадного типу. Цей аспект з’являється на вищих турах (область чи місто, всеукраїнський етап).

4.      Власне захист.

1. Організація.

Вищі етапи МАН, що супроводжуються контрольною роботою, проводяться в обласних центрах (Всеукраїнський – у Києві). Учні поселяються в гуртожитку – на обласному турі на 1 ніч, на Всеукраїнському – на тиждень. Отже, на обласну контрольну учень приїжджає зранку, а перед Всеукраїнською – ще й проводить ніч на твердому ліжку місцевого гуртожитку.

Звідси висновки:

1. Повезе на змагання учня керівник від району/області. Поцікавтеся, що за людина. Часто буває, що керує командою учитель одного з членів – і тільки ним опікується.
2. Нормальний стан учня не менш важливий, ніж рівень підготовки. Дайте йому виспатися і нормально поснідати (на місці), а якщо це Всеукраїнський етап – наполегливо проінструктуйте, щоб він знайшов у собі сили відірватися від захопливого спілкування з новими знайомими і зранку був на контрольній в адекватному стані (це з власного досвіду: багато цікавих людей, підлітковий вік і відсутність нагляду сприяє нездоровому відпочинку).
3. Забезпечте учня фінансово. Навіть якщо обіцяють харчування, хай він має шоколадку на столі і можливість купити пляшку води. До речі, активна мозкова робота вимагає глюкози, тому кілька плиток якісного шоколаду – не ласощі, а необхідність.
4. Не намагайтеся обмежити учня у спілкуванні з іншими учасниками. Йому це цікавіше, ніж сам конкурс, а подекуди – й корисніше. Таке спілкування – це і повторення важливих моментів, і відкриття нового.

 2. Перевірка робіт.

Цей етап проходить поза вашою увагою, і якщо в роботі немає явного плагіату й дотримано всіх вимог, то оцінка буде високою. Є один нюанс: після здобуття почесного „золота” в районі вчорашні контролюючі з райво стають вашими помічниками, оскільки „область”/„місто” - справа честі не тільки вашої школи, а й усього району.

3. Контрольна.

 

Мета контрольної роботи, а де-факто – олімпіади рівня району-області – виявити несумлінних учнів, які, свідомо чи несвідомо скориставшись плодами праці вчителів або списавши роботу, в предметі нічого не тямлять. Відповідно, застереження  вчителям: ой як образливо буде, якщо Ваш підопічний „завалиться” саме на контрольній. Певна річ, самому написати роботу набагато простіше, аніж зробити це з учнем, що не має досвіду наукової роботи. Але „немає нічого таємного, що не стало б явним”, особливо на таких от контрольних. Пам’ятайте: ви відповідаєте за тих, кого приручили.

Підготовка до контрольної:

Перегляньте збірники олімпіадних завдань і ознайомте з ними учня, нехай буде морально готовий. Їх специфіка – у нестандартності і посиленій увазі до вузьких аспектів предмета. Нехай учень потренується розв’язувати ці завдання.

Бажано переглянути правопис і збірники „Складні випадки вживання слів”, активно почитати ті теми з української літератури, що виносяться на оглядове опрацювання. Логіка проста – оглядово їх мусять знати звичайні учні, а талановиті – детально, що і корисно перевірити.

Апеляції зазвичай допомагають мало, зате вкорінюють в місцевому оргкомітеті впевненість у їх суворій оцінці та в макаренківській педагогічності покарання «зухвалого вискочня». І вже наступного року може безневинно постраждати наступний ваш учень, якщо його „високий супровід” набуде лихої слави „скандаліста”. Єдиний випадок, коли раджу йти на апеляцію – дискваліфікація за невідповідність теми (буває таке, що вже на високому турі журі виявляє, що робота не відповідає секції тощо) чи за плагіат. Але мета такої апеляції – умовити журі відпустити „несвідоме дитинча” домому з 0,00001 балів, але без ганебного вигнання.

Навіть не намагайтеся допомогти шпаргалкою: оргкомітети вельми суворі, дискваліфікації – часті, тому навіть найменший привід може коштувати учневі вильоту, „дисквал” же – набагато гірше, ніж просто поразка. Відповідно проінструктуйте й учня. На контрольних – найчастіше дуже досвідчені вчителі та викладачі, які „шпору” бачать навіть згорненою у черевику.

4. Захист.

Найскладніше питання. Перед захистом потрібно:

1. Дізнатися, хто буде в журі (особливо коли робота має наліт ідеологічності, що часто трапляється в літературознавсті). Не дражніть журі, воно завжди праве. А от якщо це прихильники тих самих ідей, що в роботі, вам тільки на користь.
2. Написати виступ відповідно до норми часу. Він має бути точним і лаконічним. Будьте готові до того, що кількість часу уріжуть вдвічі, щоб учень не викреслював у судомах потрібне. Краще підготувати два виступи – стислий та повний, і спробувати їх комбінувати. Кожна теза виступу повинна мати номер, який збігається в обох варіантах.
3. Вивчити виступ напам’ять (учневі). Листочок – щонайменше несолідно для юного науковця, а от розповідь – ще один пункт «піару». Але це має бути не тараторіння визубреного тексту, а свідома мова впевненої і абсолютно компетентної у власній темі людини.
4. Прочитати вивчений виступ перед дзеркалом вголос як мінімум тричі. Виявити всі складності вимови і ліквідувати їх. Це передусім слова, довші за три склади (не намагайтеся вразити іноземними термінами, то моветон) і речення, довші за півтора рядки. В ситуації підвищеного нервового напруження спіткнутися можна на рівному місці, а „невимовний” виступ – яма самому собі.
5. Прорахувати час: на якій хвилині починаються тези, висновки. Час потрібно рахувати, як у голлівудському бойовику – по секундах. Краще розповісти швидше, але без тараторіння.
6. Дізнатися, як визначають порядок виступів. Якщо за алфавітом, а у вашого учня прізвище Яковенко, то після прослуховування 25-ти учасників журі буде дрімати і навряд чи оцінить виступ.

Виступ повинен містити:

1. Короткий переказ вступу з усіма його пунктами (новизна, актуальність, дослідники, предмет, об’єкт, мета тощо).
2. Короткий тезовий виклад змісту. Гасло – „дорожче себе продати”, тобто розповідати потрібно не про об’єкт дослідження, а про власні здобутки у розкритті теми: що зробив учень? що нового він відкрив? які перспективи?
3. Короткі висновки.

Під час виступу: не хвилюватися, дивитися в очі колегам і журі. Говорити коротко і впевнено. Пам’ятати, що більше семи речень людська пам’ять не опрацьовує, тому кожна думка має вміститися в цей об’єм. Не боятися збитися – текст виступу має лежати перед очима й учневі пробачать заглядання туди. Звернути увагу на фрази, що членують виступ і активізують увагу: „як показало дослідження”, „коротко повторимо хід думки”, „підіб’ємо висновки” тощо.

Типові труднощі:

[!] Журі, яке спить. Якщо виступ уже 20-й і далі – навряд чи вас почують повністю. Для протидії запасіть кілька „будильників” – прийомів активізації уваги журі та залу. Це можуть бути музична демонстрація, сценічна декламація учня. Його завдання – розбудити всіх. (Із власного досвіду: на Всеукраїнському етапі-2001 був 22-м за списком. Журі дрімало. Але гучно прочитаний короткий вірш на військову тематику (захищався по творчості вояків УПА) всіх розбудив).

Якщо журі починає нудьгувати, то у Вас є ще один козир „у рукаві” – скорочений варіант виступу. Учень змінює стиль, швидко й активно закінчує доповідь, – це може поліпшити її емоційний „шлейф”.

[!] Перебивання на кшалт „закінчуйте!” буває, коли вичерпано ліміт часу, або коли журі вирішило, що треба швидше закінчувати. І ось фраза пролунала, а доповідач – тільки на середині. Вирішення просте: гучно лунає сакраментальна фраза: „Отже, зробимо короткі висновки” і в учня є як мінімум півтори хвилини, коли його слухають. За цей час він повинен встигнути довести до кінця останню думку (30 секунд = 2 речення) і зробити висновки (1 хвилина = 5 речень).

[!] Технічні проблеми. Треба поставити пісню, а нема магнітофона чи CD-плеєра тощо. Тому: ніколи не сподівайтеся на проектор (його або не буде, або електрику вимкнуть, або розетки не такі, або ще щось). Якщо є графічні ілюстрації, майте на увазі: час розвішування їх на дошці і знімання, а також відповідна біганина по аудиторії може роздратувати журі, тому краще обійдіться силою слова. Демонстрація „з рук” виглядає несолідно. Дошки, до речі, може й не бути (коли виступи відбуваються в залі). Для музики майте з собою плеєр і маленькі активні комп’ютерні колонки – це застрахує від злого випадку, а також звеселить. Презентації у PowerPoint – це непогано, але знову-таки – достатньо дрібнички  і все піде шкереберть.

Запитання журі. Їх мета – з’ясувати, чи насправді учень писав роботу (випадки учительського писання, чи навіть учительського списування – близько 40-50 відсотків робіт, і журі про це відомо). Запитання можна умовно поділити на три групи: до тексту, методології і списку літератури.

1. Запитання до тексту. Це найчастіше прості „зачіпки” типу: „що ви маєте на увазі, вживаючи термін...?” І якщо робота під зав’язку напхана „екзистенціалізмами”, „симулякрами” та „інтенціоналами”, будьте певні – спитають усе. Більше того, можуть спитати про доречність вживання термінології. Полюбляють поцікавитися знанням імен та доробків учених, на яких посилається учень (особливо коли їх багато і вони гучні).
2. До методології. Це питання типу „якими методами літературознавчого аналізу ви користувалися під час написання роботи?”. Проінструктуйте учня.
3. Запитання до списку літератури – невичерпне джерело конфузу учнів і розваги для журі. Не секрет, що більшість списків містять чимало книжок, яких ні учень, ні вчитель в очі не бачили. І запитання „наугад”: „а про що йдеться в цьому дослідженні?” згубило чимало здібних юних науковців. Будьте уважними – не пишіть у списку зайвого, добре вичитуйте. Особлива увага приділяється правильному оформленню, не полініться тричі його вичитати.

Для запитань, відповідь на які невідома, є набір стандартних „відчіпок”: „Цей аспект проблеми не входить до об’єкту дослідження”, „На жаль, час виступу не дав можливості розкрити це питання, але воно описане в роботі”, „На жаль, регламентований обсяг роботи не дав можливості розкрити всі сторони цієї багатогранної проблеми” тощо.

Питання з залу – це найчастіше скромні спроби „завалити” конкурента. Їх потрібно повертати собі на користь і використовувати відповідь для точнішого розкриття своїх тез.

Особливу увагу слід звернути на етикет виступу – від зовнішнього вигляду до формул ввічливості. Нагадаємо: «Високоповажний пане(і) голово журі, вельмишановні члени журі, шановні керівники команд, любі колеги! Вашій увазі пропонується дослідження на тему….»; «Дякую за запитання….», «Дякую за увагу...» тощо. Взагалі, емоційне враження від виступу – це 49 відсотків оцінки.

 

Успіхів вам!